Студентські думки: думки про толерантність

Чи легко бути толерантним?

Ми всі прагнемо поваги, любимо, коли нас слухають, хочемо жити у мирі та злагоді з іншими людьми. Чому ж це не відбувається? Або ж відбувається, але не завжди?

Давайте заглянемо глибше у саму природу людини. Там ми зможемо знайти відповіді на багато запитань.

Лауреат Нобелівської премії Даніель Канеман у своїй книзі «Думай повільно... вирішуй швидко» описує наше мислення, поділяючи його на дві  групи: Систему 1 — швидку та Систему 2 — повільну.

Система 1 діє миттєво, майже на автоматі. Вона інтуїтивна, емоційна, не вимагає зусиль. Базується на асоціаціях, шаблонах та стереотипах, швидко генерує враження та почуття.

Система 2 працює повільніше і вимагає витрат енергії. Вона усвідомлена, логічна, потребує зусиль, уваги та самоконтролю.

Толерантність, як ми всі знаємо, — це прийняття відмінностей, терпимість до чужих думок та способу життя. І вона вимагає від нас активних розумових зусиль, а отже, є завданням для Системи 2. Треба зупинитися і докласти зусиль. Але ми поспішаємо і часто задовольняємося Системою 1.

Як це виглядає на практиці? Якщо хтось поводиться дивно, не так, як ми звикли, Система 1 швидко навішує на нього ярлик. Ми запитуємо себе: «Чому людина так поводиться?» — і відразу ж отримуємо відповідь:

«Та тому, що він — дурень!» Ось такий він недоумкуватий і неспроможний.

Ми швидко зробили висновок, вигадали пояснення — і нам все зрозуміло.

Але фактично ми не пізнали людину, як слід. У нас було замало часу та аргументів для прийняття адекватного рішення.

Звісно, це іронія, але суть, гадаю, зрозуміла.

І ще, це погіршується культурними стереотипами. Чомусь у суспільстві швидкість реакції на події вважається ознакою розуму, а людина, яка задумалася, не розглядається нами як та, що мислить.

На наш погляд, вона — просто «тупить».

 

Без соціальності толерантність не потрібна.

Вона передбачає взаємну поважну взаємодію, а для цього потрібні інші люди.

Цю тему дуже добре розкриває Франс де Вааль у своїй книзі «Політика у шимпанзе. Влада та секс у приматів».

Зазвичай ми розглядаємо наших менших братів як кумедних, дурних істот, які безглуздо тиняються тропічним лісом. Але це далеко не так. Шимпанзе — дуже соціальні, високоорганізовані тварини. Вони створюють коаліції, обмінюються один з одним їжею, використовують грумінг (вичісування), щоб задобрити один одного, влаштовують показові акти залякування, щоб показати: «хто в домі господар».

Франс де Вааль доводить, що толерантність — це не культурна спадщина, а еволюційний механізм, який дозволяє зберігати мир та співпрацю всередині соціальної групи. А це означає, що ми схильні до цього біологічно, і нам потрібно лише правильно цим скористатися.

Він зазначає, що толерантність більш розвинена всередині групи, а до чужинців ставляться менш терпимо. Відповідно, нам корисно краще дізнатися один одного, щоб ставитися більш прихильно.

Де Вааль детально описує, як інші сородичі в групі підходять, щоб втішити того, хто програв у конфлікті: обіймають його, вичісують його шерсть. Це прояв емпатії — здатності відчувати емоції іншого. Така поведінка знижує стрес у постраждалого та зміцнює соціальні зв'язки.

Ми здатні на таку ж саму поведінку, якщо відкинемо свої упередження.

А тепер зупиніться.

Так, розумію: забагато наукового тексту, і ви вже трохи втомилися.

Тоді зробимо паузу…

Що ж: вдихнули-видихнули — і продовжуємо.

Ще один видатний вчений, австрійський етолог Конрад Лоренц, створив працю під назвою «Агресія, або так зване зло». У цій книзі він описує агресію як вроджений інстинкт.

Лоренц вважає агресію не «злом», а інстинктом, який служить важливим функціям — розселенню виду, захисту потомства, встановленню ієрархії та відбору найсильніших особин.

Якщо визнати, що агресивні імпульси щодо «чужинця» — це природна, біологічно обумовлена реакція, це змінює підхід до проблеми. Завдання виховання толерантності — не в тому, щоб придушити цю агресію (що неможливо), а в тому, щоб перенаправити її в безпечне русло та поставити під контроль соціальними нормами та механізмами.

І це нам цілком доступно.

Толерантність — це не відсутність агресії, а соціально вироблений контроль над нею.

Хочу визнати, що в цьому питанні я налаштований дуже оптимістично.

Адже завдяки стрімкому розвитку психології, заснованої на наукових дослідженнях, ми можемо точніше визначати, що відбувається насправді, а не «ворожити на кавовій гущі». І завдяки розвитку інтернету ми можемо отримати ці знання та почути тисячі різних думок інших людей.

В одному короткому есе неможливо охопити всі фантастичні можливості, які відкриваються завдяки сучасній науці.

Зацікавило?

Тоді давайте розкриємо цю тему та продовжимо наше спілкування!

 

Єліхов Валерій,
переможець конкурсу творчих робіт
«Ми з тобою однієї крові»